Меню Закрыть

Статья 10 6

Статья 10. Направление средств материнского (семейного) капитала на улучшение жилищных условий

Статья 10. Направление средств материнского (семейного) капитала на улучшение жилищных условий

См. комментарии к статье 10 настоящего Федерального закона

Информация об изменениях:

Федеральным законом от 28 июля 2010 г. N 241-ФЗ часть 1 статьи 10 настоящего Федерального закона изложена в новой редакции

1. Средства (часть средств) материнского (семейного) капитала в соответствии с заявлением о распоряжении могут направляться:

1) на приобретение (строительство) жилого помещения, осуществляемое гражданами посредством совершения любых не противоречащих закону сделок и участия в обязательствах (включая участие в жилищных, жилищно-строительных и жилищных накопительных кооперативах), путем безналичного перечисления указанных средств организации, осуществляющей отчуждение (строительство) приобретаемого (строящегося) жилого помещения, либо физическому лицу, осуществляющему отчуждение приобретаемого жилого помещения, либо организации, в том числе кредитной, предоставившей по кредитному договору (договору займа) денежные средства на указанные цели;

2) на строительство, реконструкцию объекта индивидуального жилищного строительства, осуществляемые гражданами без привлечения организации, осуществляющей строительство (реконструкцию) объекта индивидуального жилищного строительства, в том числе по договору строительного подряда, путем перечисления указанных средств на банковский счет лица, получившего сертификат.

Информация об изменениях:

Федеральным законом от 23 июня 2014 г. N 171-ФЗ в часть 1.1 статьи 10 настоящего Федерального закона внесены изменения, вступающие в силу с 1 марта 2015 г.

1.1. Часть средств материнского (семейного) капитала в сумме, не превышающей 50 процентов размера средств материнского (семейного) капитала, полагающихся лицу, получившему сертификат, на дату подачи им заявления о распоряжении, может быть выдана в соответствии с пунктом 2 части 1 настоящей статьи указанному лицу на строительство (реконструкцию) объекта индивидуального жилищного строительства при представлении засвидетельствованных в установленном законом порядке:

1) копий документов лица, получившего сертификат, или его супруга (супруги), подтверждающих право собственности на земельный участок, право постоянного (бессрочного) пользования земельным участком, право пожизненного наследуемого владения земельным участком, право аренды земельного участка либо право безвозмездного пользования земельным участком, предназначенным для индивидуального жилищного строительства, на котором осуществляется строительство (реконструкция) объекта индивидуального жилищного строительства;

2) копии разрешения на строительство, выданного лицу, получившему сертификат, или его супругу (супруге);

Информация об изменениях:

Федеральным законом от 28 декабря 2016 г. N 470-ФЗ в пункт 3 части 1.1 статьи 10 настоящего Федерального закона внесены изменения, вступающие в силу с 1 января 2017 г.

3) выписки из Единого государственного реестра недвижимости о правах лица, получившего сертификат, или его супруга (супруги) на объект индивидуального жилищного строительства в случае его реконструкции;

4) письменного обязательства лица (лиц), на которое (которых) оформлено разрешение на строительство, в течение шести месяцев после получения кадастрового паспорта объекта индивидуального жилищного строительства оформить жилое помещение, построенное (реконструированное) с использованием средств (части средств) материнского (семейного) капитала, в общую собственность лица, получившего сертификат, его супруга (супруги), детей (в том числе первого, второго, третьего ребенка и последующих детей).

Информация об изменениях:

Федеральным законом от 1 июля 2011 г. N 169-ФЗ статья 10 настоящего Федерального закона дополнена частью 1.1-1, вступающей в силу с 1 июля 2011 г.

1.1-1. Документы, предусмотренные пунктами 1-3 части 1.1 настоящей статьи, запрашиваются Пенсионным фондом Российской Федерации и его территориальными органами в государственных органах, органах местного самоуправления, государственных внебюджетных фондах и подведомственных государственным органам или органам местного самоуправления организациях, если указанные документы находятся в распоряжении таких органов либо организаций и лицо, получившее сертификат, не представило указанные документы самостоятельно.

Информация об изменениях:

Федеральным законом от 28 июля 2010 г. N 241-ФЗ статья 10 настоящего Федерального закона дополнена частью 1.2

1.2. Часть средств материнского (семейного) капитала, оставшаяся в результате распоряжения ими в соответствии с частью 1.1 настоящей статьи, может быть использована на те же цели не ранее чем по истечении шести месяцев со дня предыдущего направления части средств материнского (семейного) капитала при представлении лицом, получившим сертификат, документа органа, уполномоченного на выдачу разрешения на строительство, подтверждающего проведение основных работ по строительству объекта индивидуального жилищного строительства (монтаж фундамента, возведение стен и кровли) или проведение работ по реконструкции объекта индивидуального жилищного строительства, в результате которых общая площадь жилого помещения (жилых помещений) реконструируемого объекта увеличивается не менее чем на учетную норму площади жилого помещения, устанавливаемую в соответствии с жилищным законодательством Российской Федерации. Выдача указанного документа осуществляется по форме, утвержденной уполномоченным Правительством Российской Федерации федеральным органом исполнительной власти, в порядке, определяемом Правительством Российской Федерации.

Информация об изменениях:

Федеральным законом от 23 июня 2014 г. N 171-ФЗ в часть 1.3 статьи 10 настоящего Федерального закона внесены изменения, вступающие в силу с 1 марта 2015 г.

1.3. Средства материнского (семейного) капитала на основании заявления о распоряжении лица, получившего сертификат, могут быть выданы в соответствии с пунктом 2 части 1 настоящей статьи указанному лицу на компенсацию затрат за построенный (реконструированный с учетом требований части 1.2 настоящей статьи) им или его супругом (супругой) объект индивидуального жилищного строительства при представлении засвидетельствованных в установленном законом порядке:

1) копий документов лица, получившего сертификат, или его супруга (супруги), подтверждающих право собственности на земельный участок, право постоянного (бессрочного) пользования земельным участком, право пожизненного наследуемого владения земельным участком, право аренды земельного участка либо право безвозмездного пользования земельным участком, предназначенным для индивидуального жилищного строительства, на котором осуществлено строительство (реконструкция) объекта индивидуального жилищного строительства;

Информация об изменениях:

Федеральным законом от 28 декабря 2016 г. N 470-ФЗ в пункт 2 части 1.3 статьи 10 настоящего Федерального закона внесены изменения, вступающие в силу с 1 января 2017 г.

2) выписки из Единого государственного реестра недвижимости о правах лица, получившего сертификат, или его супруга (супруги) на построенный объект индивидуального жилищного строительства, возникшем не ранее 1 января 2007 года, либо на реконструированный после 1 января 2007 года объект индивидуального жилищного строительства — независимо от даты возникновения указанного права;

3) письменного обязательства лица (лиц), в чьей собственности находится объект индивидуального жилищного строительства, оформить указанный объект в общую собственность лица, получившего сертификат, его супруга (супруги), детей (в том числе первого, второго, третьего ребенка и последующих детей) в течение шести месяцев после перечисления Пенсионным фондом Российской Федерации средств материнского (семейного) капитала — в случае, если объект индивидуального жилищного строительства оформлен не в общую собственность лица, получившего сертификат, его супруга (супруги), детей (в том числе первого, второго, третьего ребенка и последующих детей).

Информация об изменениях:

Федеральным законом от 1 июля 2011 г. N 169-ФЗ статья 10 настоящего Федерального закона дополнена частью 1.4, вступающей в силу с 1 июля 2011 г.

1.4. Документы, указанные в пунктах 1 и 2 части 1.3 настоящей статьи, запрашиваются Пенсионным фондом Российской Федерации и его территориальными органами в органах, предоставляющих государственные услуги, органах, предоставляющих муниципальные услуги, иных государственных органах, органах местного самоуправления и подведомственных государственным органам или органам местного самоуправления организациях, если указанные документы находятся в распоряжении таких органов либо организаций и лицо, получившее сертификат, не представило указанные документы самостоятельно.

2. Средства (часть средств) материнского (семейного) капитала могут быть использованы на исполнение связанных с улучшением жилищных условий обязательств, возникших до даты приобретения права на дополнительные меры государственной поддержки.

3. Приобретаемое с использованием средств (части средств) материнского (семейного) капитала жилое помещение должно находиться на территории Российской Федерации.

Информация об изменениях:

Федеральным законом от 28 июля 2010 г. N 241-ФЗ часть 4 статьи 10 настоящего Федерального закона изложена в новой редакции

4. Жилое помещение, приобретенное (построенное, реконструированное) с использованием средств (части средств) материнского (семейного) капитала, оформляется в общую собственность родителей, детей (в том числе первого, второго, третьего ребенка и последующих детей) с определением размера долей по соглашению.

См. примерные образцы договоров об оформлении жилых помещений в общую долевую собственность, направленные письмом Федеральной нотариальной палаты от 28 октября 2016 г. N 3982/03-16-3

5. Правила направления средств (части средств) материнского (семейного) капитала на улучшение жилищных условий устанавливаются Правительством Российской Федерации.

Информация об изменениях:

Федеральным законом от 23 мая 2015 г. N 131-ФЗ в часть 6 статьи 10 настоящего Федерального закона внесены изменения

6. Средства (часть средств) материнского (семейного) капитала могут направляться на уплату первоначального взноса и (или) погашение основного долга и уплату процентов по кредитам или займам на приобретение (строительство) жилого помещения, включая ипотечные кредиты, предоставленным гражданам по кредитному договору (договору займа), заключенному с организацией, в том числе кредитной организацией, независимо от срока, истекшего со дня рождения (усыновления) второго, третьего ребенка или последующих детей.

Информация об изменениях:

Федеральным законом от 23 мая 2015 г. N 131-ФЗ в часть 7 статьи 10 настоящего Федерального закона внесены изменения

7. Средства (часть средств) материнского (семейного) капитала направляются на уплату первоначального взноса и (или) погашение основного долга и уплату процентов по займам, в том числе обеспеченным ипотекой, на приобретение (строительство) жилого помещения, предоставленным гражданам по договору займа, в том числе обеспеченного ипотекой, на приобретение (строительство) жилого помещения, заключенному с одной из организаций, являющейся:

1) кредитной организацией в соответствии с Федеральным законом «О банках и банковской деятельности»;

Об отпусках
Статья 10. Порядок предоставления ежегодных отпусков

Ежегодный дополнительный отпуск, предусмотренный статьей 7 и пунктами 1 и 2 части первой статьи 8 настоящего Закона, предоставляется сверх ежегодного основного отпуска по одному основанию, выбранной работником. Порядок предоставления дополнительного отпуска по нескольким основаниям устанавливает Кабинет Министров Украины. от 02.11.2000)

Ежегодные дополнительные отпуска по желанию работника могут предоставляться одновременно с ежегодным основным отпуском или отдельно от него.

Общая продолжительность ежегодных основного и дополнительных отпусков не может превышать 59 календарных дней, а для работников, занятых на подземных горных работах, — 69 календарных дней.

Ежегодные основной и дополнительные отпуска предоставляются работнику с таким расчетом, чтобы они были использованы, как правило, до окончания рабочего года.

Право работника на ежегодные основной и дополнительные отпуска полной продолжительности в первый год работы по истечении шести месяцев непрерывной работы на данном предприятии.

В случае предоставления работнику указанных ежегодных отпусков до окончания шестимесячного срока непрерывной работы их продолжительность определяется пропорционально отработанному времени, за исключением случаев, предусмотренных частью седьмой настоящей статьи.

Ежегодные отпуска полной продолжительности до наступления шестимесячного срока непрерывной работы в первый год работы на данном предприятии по желанию работника предоставляются:

1) женщинам — перед отпуском по беременности и родам или после него, а также женщинам, имеющим двух и более детей в возрасте до 15 лет или ребенка с инвалидностью;

2) лицам с инвалидностью;

3) лицам в возрасте до восемнадцати лет;

4) мужчинам, жены которых находятся в отпуске по беременности и родам;

5) лицам, уволенным после прохождения срочной военной, службы, военной службы по призыву по мобилизации, на особый период, военной службы по призыву лиц офицерского состава или альтернативной (невоенной) службы, если после увольнения со службы они были приняты на работу в течение трех месяцев, не считая времени переезда к месту жительства;

6) совместителям — одновременно с отпуском по основному месту работы;

7) работникам, успешно обучающимся в учебных заведениях и желают присоединить отпуск ко времени сдачи экзаменов, зачетов, написания дипломных, курсовых, лабораторных и других работ, предусмотренных учебной программой;

8) работникам, которые не использовали по предыдущему месту работы полностью или частично ежегодный основной отпуск и не получили за него денежной компенсации;

9) работникам, имеющим путевку для санаторно-курортного лечения;

10) родителям — воспитателям детских домов семейного типа;

11) в других случаях, предусмотренных законодательством, коллективным или трудовым договором.

Работникам, дети которых в возрасте до 18 лет поступают в учебные заведения, расположенные в другой местности, по их желанию предоставляется ежегодный отпуск или его часть для сопровождения ребенка к месту расположения учебного заведения и в обратном направлении. При наличии двух или более детей указанного возраста такой отпуск предоставляется отдельно для сопровождения каждого ребенка. от 02.06.2005)

Ежегодные отпуска за второй и последующие годы работы могут быть предоставлены работнику в любое время соответствующего рабочего года.

Очередность предоставления отпусков определяется графиками, утверждаемыми собственником или уполномоченным им органом по согласованию с выборным органом первичной профсоюзной организации или другим уполномоченным на представительство трудовым коллективом органом, и доводится до сведения всех работников. При составлении графиков учитываются интересы производства, личные интересы работников и возможности для их отдыха. от 10.07.2003)

Конкретный период предоставления ежегодных отпусков в пределах, установленных графиком, согласовывается между работником и собственником или уполномоченным им органом, который обязан уведомить работника о дате начала отпуска не позднее чем за две недели до установленного графиком срока. от 02.11.2000)

Собственник или уполномоченный им орган обязан вести учет отпусков, предоставляемых работникам.

Ежегодные отпуска по желанию работника в удобное для него время предоставляются:

1) лицам в возрасте до восемнадцати лет;

2) лицам с инвалидностью;

3) женщинам перед отпуском по беременности и родам или после него;

4) женщинам, имеющим двух и более детей в возрасте до 15 лет или ребенка с инвалидностью;

5) одинокой матери, воспитывающие ребенка без отца; опекунам, попечителям или другим одиноким лицам, которые фактически воспитывают одного или более детей до 15 лет при отсутствии родителей;

6) женам военнослужащих;

7) ветеранам труда и лицам, которые имеют особые трудовые заслуги перед Родиной;

8) ветеранам войны, лицам, имеющим особые заслуги перед Родиной, а также лицам, на которых распространяется действие Закона Украины «О статусе ветеранов войны, гарантиях их социальной защиты»;

9) родителям — воспитателям детских домов семейного типа;

10) в других случаях, предусмотренных законодательством, коллективным или трудовым договором.

Руководящим, педагогическим, научным, научно-педагогическим работникам, специалистам учебных заведений ежегодные отпуска полной продолжительности в первый и последующие рабочие годы предоставляются в период летних каникул независимо от времени приема их на работу.

Работникам, обучающимся в учебных заведениях без отрыва от производства, ежегодные отпуска по их желанию присоединяются ко времени проведения установочных занятий, выполнения лабораторных работ, сдачи зачетов и экзаменов, времени подготовки и защиты дипломного проекта и других работ, предусмотренных учебной программой.

Работникам, обучающимся в средних общеобразовательных вечерних школах, классах, группах с очной, заочной формами обучения при общеобразовательных школах, ежегодные отпуска по их желанию предоставляются с таким расчетом, чтобы они могли быть использованы до начала обучения в этих заведениях.

Работникам художественно-постановочной части и творческим работникам театров ежегодные отпуска полной продолжительности предоставляются в летний период в конце театрального сезона независимо от времени приема их на работу.

Статья 10. Содержание приватизированных квартир (домов), жилых помещений в общежитиях

1. Содержание приватизированных квартир (домов), жилых помещений в общежитиях осуществляется за счет средств их собственников согласно Правилам пользования помещениями жилых домов и придомовых территорий, которые утверждаются Кабинетом Министров Украина, независимо от форм собственности на них.

2. Владельцы квартир многоквартирных домов и жилых помещений в общежитиях являются совладельцами вспомогательных помещений в домах или общежитиях, технического оборудования, элементов внешнего благоустройства и обязаны участвовать в общих расходах, связанных с содержанием дома и придомовой территории в соответствии со своей доли в имуществе дома или общежитиях. Вспомогательные помещения (кладовки, сараи и т.д.) передаются в собственность квартиросъемщиков бесплатно и отдельно приватизации не подлежат.

3. Владельцы квартир многоквартирных домов, жилых помещений в общежитиях могут создавать объединения совладельцев многоквартирного дома в соответствии с законом.

4. Государственные коммунальные предприятия по обслуживанию и ремонту жилья обязаны осуществлять обслуживание и ремонт приватизированного жилья, предоставлять жителям коммунальные и иные услуги по государственным расценкам и тарифам . Контроль за соблюдением расценок и тарифов осуществляют финансовые органы.

5. Пользование закрепленной за приватизированным домом придомовой территорией осуществляется в порядке и на условиях, предусмотренных Земельным кодексом Украины.

6. Задолженность собственников квартир по заключенным соглашениям, связанным с содержанием дома и оплатой коммунальных услуг взыскивается в судебном порядке.

7. Бывшие собственники (их правопреемники), владевшие многоквартирными домами до момента приватизации, обязаны участвовать в финансировании их ремонта и содействовать организации его проведение в порядке, определяемом Кабинетом Министров Украины. Споры, возникающие по этому вопросу, разрешаются судом.

Статья 10.6 КоАП РФ. Нарушение правил карантина животных или других ветеринарно-санитарных правил (действующая редакция)

1. Нарушение правил карантина животных или других ветеринарно-санитарных правил, за исключением случаев, предусмотренных частью 2 настоящей статьи, —

влечет наложение административного штрафа на граждан в размере от пятисот до одной тысячи рублей; на должностных лиц — от трех тысяч до пяти тысяч рублей; на лиц, осуществляющих предпринимательскую деятельность без образования юридического лица, — от трех тысяч до пяти тысяч рублей или административное приостановление деятельности на срок до девяноста суток; на юридических лиц — от десяти тысяч до двадцати тысяч рублей или административное приостановление деятельности на срок до девяноста суток.

2. Нарушение правил борьбы с карантинными и особо опасными болезнями животных —

влечет наложение административного штрафа на граждан в размере от одной тысячи до одной тысячи пятисот рублей; на должностных лиц — от пяти тысяч до семи тысяч рублей; на лиц, осуществляющих предпринимательскую деятельность без образования юридического лица, — от пяти тысяч до семи тысяч рублей или административное приостановление деятельности на срок до девяноста суток; на юридических лиц — от девяноста тысяч до ста тысяч рублей или административное приостановление деятельности на срок до девяноста суток.

  • URL
  • HTML
  • BB-код
  • Текст

Комментарий к ст. 10.6 КоАП РФ

1. Согласно ст. 1 Закона РФ от 14 мая 1993 г. N 4979-1 «О ветеринарии» под ветеринарией понимается область научных знаний и практической деятельности, направленных на предупреждение болезней животных и их лечение, выпуск полноценных и безопасных в ветеринарном отношении продуктов животноводства и защиту населения от болезней, общих для человека и животных.

В соответствии с п. 6 Положения о Министерстве сельского хозяйства Российской Федерации, утвержденного Постановлением Правительства РФ от 29 ноября 2000 г. N 901, к ведению Минсельхоза России отнесено осуществление государственной политики в области ветеринарной службы.

Согласно ст. 9 Закона РФ «О ветеринарии» право на введение на отдельных территориях Российской Федерации карантина и других ограничений, направленных на предотвращение распространения и ликвидацию очагов заразных и массовых незаразных болезней, предоставлено Главному государственному ветеринарному инспектору РФ, главным государственным ветеринарным инспекторам республик в составе РФ, автономной области, автономных округов, краев, областей, городов Москвы и Санкт-Петербурга, районов, городов и их заместителям.

Упомянутым Законом определены общие требования по предупреждению и ликвидации болезней животных и обеспечению безопасности в ветеринарном отношении продуктов животноводства (см. ст. 12 — 19). В частности, организация противоэпизоотических мероприятий предусматривает ветеринарно-санитарные требования при планировке и строительстве предприятий по производству и хранению продуктов животноводства, при осуществлении заготовки, переработки, хранения, перевозки и реализации продуктов животноводства.

О понятии ветеринарно-санитарных мер, установленном Федеральным законом от 27 декабря 2002 г. N 184-ФЗ «О техническом регулировании», см. абз. 4 п. 5 комментария к ст. 10.2. В соответствии с п. 5 ст. 46 указанного Федерального закона техническое регулирование в области применения ветеринарно-санитарных мер осуществляется в соответствии с Федеральным законом «О ветеринарии» впредь до принятия соответствующих технических регламентов (см. также п. 7 комментария к ст. 13.12).

2. В соответствии с Положением о Государственной ветеринарной службе Российской Федерации по охране территории России от заноса заразных болезней животных из иностранных государств, утвержденным Постановлением Правительства РФ от 29 октября 1992 г. N 830, пограничному государственному ветеринарному надзору подлежат перевозимые любым видом транспорта и всеми видами отправлений, в том числе в ручной клади:

— животные всех видов (включая птиц, пушных зверей, лабораторных, зоопарковых и домашних животных, морских зверей, пчел, рыб, других гидробионтов, эмбрионы и сперму животных, оплодотворенную икру);

— продукты животного происхождения (мясо и мясопродукты, молоко и молочные продукты, рыба, яйца, продукты пчеловодства);

— сырье животного происхождения (шкуры, шерсть, пушнина, пух, перо, эндокринное и кишечное сырье, кровь, кости и другие виды сырья);

— корма для животных, а также ветеринарные препараты, биологические материалы и предметы коллекционирования животного происхождения.

Должностные лица зональных управлений и пограничных контрольных ветеринарных пунктов при осуществлении пограничного государственного ветеринарного надзора вправе задерживать подконтрольные грузы, ввозимые на территорию РФ без разрешения Главного управления ветеринарии Минсельхоза России и соответствующих ветеринарных сертификатов, приостанавливать или запрещать выгрузку, погрузку и транзит этих грузов в случаях нарушений ветеринарных условий их поставок.

3. Соблюдение ветеринарно-санитарных правил предполагает лицензирование ветеринарной деятельности (см. п. 1 ст. 17 Федерального закона от 8 августа 2001 г. N 128-ФЗ «О лицензировании отдельных видов деятельности»).

Согласно п. 2 ст. 17 Федерального закона «О лицензировании отдельных видов деятельности» перечень работ и услуг по ветеринарной деятельности устанавливается положением о лицензировании данного вида деятельности.

В соответствии с Постановлением Правительства РФ от 11 февраля 2002 г. N 135 «О лицензировании отдельных видов деятельности» ветеринарная деятельность подлежит лицензированию органами исполнительной власти субъектов РФ на основе положения о лицензировании этого вида деятельности, проект которого разрабатывается Минсельхозом России, а утверждается Правительством РФ.

Отдельные требования к соискателям лицензий определены Законом РФ «О ветеринарии». В частности, право на занятие ветеринарной деятельностью имеют специалисты в области ветеринарии с высшим или средним ветеринарным образованием. Специалисты в области ветеринарии, занимающиеся предпринимательской деятельностью, обязаны зарегистрироваться в соответствующих органах управления Государственной ветеринарной службы РФ. В своей профессиональной деятельности указанные специалисты подконтрольны соответствующим органам управления Государственной ветеринарной службы РФ.

Согласно Положению о лицензировании ветеринарной деятельности, утвержденному Постановлением Правительства РФ от 5 июля 2002 г. N 504, ветеринарная деятельность включает:

— ветеринарные, лечебно-профилактические и лабораторно-диагностические работы;

— электронное мечение животных.

Таким образом, данным Положением не установлен исчерпывающий перечень работ и услуг по ветеринарной деятельности, как это предусмотрено п. 2 ст. 17 Федерального закона «О лицензировании отдельных видов деятельности».

В соответствии с п. 2 данного Положения лицензирование ветеринарной деятельности осуществляют органы исполнительной власти субъектов Федерации по месту регистрации юридического лица или индивидуального предпринимателя (указанные лица вправе осуществлять полномочия лицензиата).

К лицензионным требованиям и условиям, установленным рассматриваемым Положением, относится соблюдение лицензиатом требований нормативных актов в области ветеринарии (см. подп. «а» п. 3 данного Положения).

Лицензирование ветеринарной деятельности осуществляется в соответствии с Федеральным законом «О лицензировании отдельных видов деятельности» и Законом РФ «О ветеринарии» (см. подп. В п. 5 комментария к ст. 14.1).

Совершение лицензиатом рассматриваемого административного проступка квалифицируется как нарушение лицензионных требований и условий и влечет за собой санкции в виде приостановления действия лицензии или ее аннулирования, применяемые в соответствии со ст. 13 Федерального закона «О лицензировании отдельных видов деятельности», независимо от привлечения нарушителя к административной ответственности, установленной комментируемой статьей (см. также п. 6 комментария к ст. 14.1).

4. Объективная сторона рассматриваемого административного правонарушения выражается в противоправных действиях (бездействии) граждан, должностных лиц и юридических лиц, не исполняющих указанные Правила либо уклоняющихся от их исполнения. В частности, к данному правонарушению относится осуществление ветеринарной деятельности без лицензии либо лицензиатом с нарушением лицензионных требований и условий.

5. Нарушение ветеринарных правил, повлекшее по неосторожности распространение эпизоотий или иные тяжкие последствия, квалифицируется в качестве экологического преступления (ч. 1 ст. 249 УК).

6. См. примечание к п. 5 комментария к ст. 5.1.

Дела об административных правонарушениях, предусмотренных комментируемой статьей, рассматривают должностные лица органов, осуществляющих государственный ветеринарный надзор, указанные в ч. 2 ст. 23.14 КоАП (см. комментарий к названной статье).

Статья 10 6

Право на відпочинок всім працівникам, у т. ч. й іноземцям, гарантується законодавством України. Про визначення тривалості відпусток, види відпусток, порядок надання та тривалість щорічних основної та додаткової відпусток за роботу зі шкідливими і важкими умовами праці, додаткової відпустки за особливий характер праці піде мова у цій статті.

Право на відпочинок усім працівникам гарантують ст. 45 Конституції, КЗпП, Закон про відпустки та інші нормативно-правові акти.

Так, згідно зі ст. 2 Закону про відпустки право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи.

Іноземні громадяни та особи без громадянства, які працюють в Україні, мають право на відпустки нарівні з громадянами України.

Надання працівникам часу відпочинку для відновлення працездатності, зміцнення здоров’я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєвих потреб та інтересів є прямим обов’язком роботодавця.

Право на відпустки забезпечується:

• гарантованим наданням працівнику відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади) та заробітної плати;

• забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених ст. 24 Закону про відпустки.

Проте це право не поширюється на громадян, які виконують роботу за трудовою угодою (договором підряду), що належить до цивільно-правових договорів, укладення яких регулюється нормами цивільного права.

Відповідно до ст. 837 ЦКУ за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов’язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов’язується прийняти та оплатити виконану роботу. Оплата виконаних робіт (послуг) провадиться, як правило, після оформлення акта приймання-передавання робіт, послуг.

Приватні підприємці (фізичні особи – суб’єкти підприємницької діяльності без створення юридичної особи з правом найму працівників) також не мають права на щорічні відпустки, оскільки вони не перебувають у трудових відносинах.

Згідно зі ст. 42 ГКУ підприємництво – це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та отримання прибутку.

Статтею 3 Закону про відпустки визначено право на відпустки у разі звільнення працівника. За бажанням працівника у разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. Датою звільнення в цьому випадку є останній день відпустки. В день звільнення працівникові мають бути виплачені всі суми, що належать йому від підприємства.

У разі звільнення працівника у зв’язку із закінченням строку трудового договору невикористана відпустка може за його бажанням надаватися й тоді, коли час відпустки повністю або частково перевищує строк трудового договору. У цьому випадку чинність трудового договору продовжується до закінчення відпустки.

Ненадання роботодавцем найманим працівникам щорічних відпусток повної тривалості у строки, визначені Законом про відпустки і КЗпП, є грубим порушенням законодавства про працю, за що він може бути притягнений до відповідальності згідно зі законодавством.

Якщо працівник з якихось причин не скористався своїм правом на щорічну відпустку за декілька попередніх років, він має право використати їх, а в разі звільнення, незалежно від підстав, йому повинна бути виплачена компенсація за всі невикористані дні щорічних відпусток згідно зі ст. 24 Закону про відпустки.

Законодавством не передбачено строку давності, після якого працівник втрачає право на щорічні відпустки. Нормативно-правові акти не містять заборони надавати щорічні відпустки у разі їх невикористання.

Визначення тривалості відпусток

Відповідно до ст. 5 Закону про відпустки тривалість відпусток розраховується в календарних днях (далі – к. д.) незалежно від режимів та графіків роботи.

Святкові та неробочі дні*, встановлені ст. 73 КЗпП, при визначенні тривалості щорічних відпусток та додаткової відпустки працівникам, які мають дітей (ст. 19 Закону про відпустки), не враховуються.

Поняття «святковий та неробочий день» слід відрізняти від поняття «вихідний день». Вихідні дні в тривалість щорічної відпустки та відпустки працівникам, які мають дітей (ст. 19 Закону про відпустки), включаються, як і будь-які інші к. д. Тому відпустка не продовжується на кількість вихідних днів, які припадають на період відпустки.

Види щорічних відпусток

Види щорічних відпусток визначені ст. 4 Закону про відпустки. До них належать:

• додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці;

• додаткова відпустка за особливий характер праці;

• інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Щорічна основна відпустка та її тривалість

Щорічна основна відпустка – відпустка, право на яку мають усі працівники, які перебувають у трудових відносинах.

Відповідно до частини першої ст. 6 Закону про відпустки щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 к. д. за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.

Деякі категорії працівників користуються правом на відпустку більшої тривалості (ст. 6 Закону про відпустки).

Крім того, положення ст. 6 Закону про відпустки щодо тривалості щорічної основної відпустки не поширюються на працівників, тривалість відпустки яким установлюється іншими актами законодавства, проте тривалість їх відпустки не може бути меншою за передбачену частинами першою, сьомою і восьмою ст. 6 Закону про відпустки.

Відповідно до ст. 91 КЗпП та ст. 69 ГКУ підприємства в межах своїх повноважень і за рахунок власних коштів можуть установлювати додаткові, порівняно із законодавством, трудові та соціально-побутові пільги для працівників, у т. ч. і щорічні відпустки більшої тривалості.

Порядок надання відпусток

Порядок та умови надання щорічних відпусток регулюються ст.79 КЗпП та ст. 10 Закону про відпустки. Згідно з нормами зазначених статей надання відпустки є обов’язком роботодавця.

Щорічні додаткові відпустки за бажанням працівника можуть надаватися одночасно зі щорічною основною відпусткою або окремо від неї.

Загальна тривалість щорічних основної та додаткових відпусток не може перевищувати 59 к. д., а для працівників, зайнятих на підземних гірничих роботах, – 69 к. д.

Щорічні основна та додаткові відпустки надаються працівникові з таким розрахунком, щоб вони були використані, як правило, до закінчення робочого року.

Право працівника на щорічні основну та додаткові відпустки повної тривалості у перший рік роботи настає після закінчення шести місяців безперервної роботи на цьому підприємстві, в установі, організації.

У разі надання працівнику зазначених щорічних відпусток до закінчення шестимісячного терміну безперервної роботи їх тривалість згідно з частиною шостою ст. 10 Закону про відпустки визначається пропорційно до відпрацьованого часу, за винятком випадків, коли щорічні відпустки повної тривалості надаються за бажанням працівника до настання шестимісячного терміну безперервної роботи в перший рік роботи на підприємстві.

Щорічні відпустки повної тривалості до настання шестимісячного терміну безперервної роботи у перший рік роботи на підприємстві на бажання працівника надаються:

— жінкам – перед відпусткою у зв’язку з вагітністю та пологами або після неї, а також жінкам, які мають двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда;

— особам віком до 18 років;

— чоловікам, дружини яких перебувають у відпустці у зв’язку з вагітністю та пологами;

— особам, звільненим після проходження строкової військової або альтернативної (невійськової) служби, якщо після звільнення зі служби вони були прийняті на роботу протягом трьох місяців, не враховуючи часу переїзду до місця проживання;

— сумісникам – одночасно з відпусткою за основним місцем роботи;

— працівникам, які успішно навчаються у навчальних закладах та бажають приєднати відпустку до часу складання іспитів, заліків, написання дипломних, курсових, лабораторних та інших робіт, передбачених навчальною програмою;

— працівникам, які не використали за попереднім місцем роботи повністю або частково щорічну основну відпустку і не отримали за неї грошової компенсації;

— працівникам, які мають путівку (курсівку) для санаторно-курортного (амбулаторно-курортного) лікування;

— батькам – вихователям дитячих будинків сімейного типу;

— в інших випадках, передбачених законодавством, колективним або трудовим договором.

Працівникам, діти яких у віці до 18 років вступають до навчальних закладів, розташованих в іншій місцевості, за їхнім бажанням надається щорічна відпустка або її частина (не менш як 12 к. д.) для супроводження дитини до місця розташування навчального закладу та у зворотному напрямі.

Якщо працівники мають двох або більше дітей, які у віці до 18 років вступають до навчальних закладів, їм така відпустка надається окремо для супроводження кожної дитини.

Щорічні відпустки за другий та наступні роки роботи можуть бути надані працівникові у будь-який час відповідного робочого року.

Графіки надання відпусток

Черговість надання відпусток визначається графіками, які затверджуються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом і доводяться до відома всіх працівників. При складанні графіків надання відпусток ураховуються інтереси виробництва, особисті інтереси працівників та можливості для їхнього відпочинку.

Закон про відпустки не встановлює строку затвердження графіків надання відпусток. В Україні продовжують діяти Типові правила внутрішнього трудового розпорядку для робітників і службовців підприємств, установ, організацій. Пункт 20 цих Правил передбачає, що графіки надання відпусток складаються на кожен календарний рік не пізніше 5 січня поточного року.

Оскільки форма графіка надання відпусток законодавчо не встановлена, він складається у довільній формі.

У графіку надання відпусток, як правило, зазначається місяць початку використання відпустки, інколи – місяць початку відпустки і місяць її закінчення чи конкретна дата початку відпустки.

За домовленістю сторін відпустку можна планувати частинами. При поділі відпустки на частини варто враховувати, що одна основна безперервна її частина має становити не менше 14 к. д.

Конкретний період надання щорічних відпусток у межах, встановлених графіком, узгоджується між працівником і роботодавцем, який зобов’язаний письмово повідомити працівника про дату початку відпустки не пізніш як за два тижні до встановленого графіком терміну.

Рішення про надання чи ненадання відпустки належить виключно до компетенції роботодавця, тому в разі відмови працівника використати надане йому Конституцією України, Законом про відпустки право на відпочинок (щорічну відпустку) роботодавець вправі у межах, встановлених графіком надання відпусток, без заяви працівника видати наказ (розпорядження) про надання йому відпустки.

Згідно зі ст. 139 КЗпП працівники зобов’язані своєчасно і точно виконувати розпорядження (накази) роботодавця. За їх невиконання працівника може бути притягнено до дисциплінарної відповідальності.

При складанні графіка надання відпусток має враховуватися, що частиною дванадцятою ст. 10 Закону про відпустки надано право отримати за бажанням щорічні відпустки у зручний для них час певним категоріям працівників:

• особам віком до 18 років;

• жінкам перед відпусткою у зв’язку з вагітністю та пологами або після неї;

• жінкам, які мають двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда;

• одинокій матері (батьку), яка виховує дитину без батька (матері); опікунам, піклувальникам або іншим самотнім особам, які фактично виховують одну або більше дітей віком до 15 років за відсутності батьків;

• дружинам (чоловікам) військовослужбовців;

• ветеранам праці та особам, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною;

• ветеранам війни, особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, а також особам, на яких поширюється чинність Закону № 3551;

• батькам – вихователям дитячих будинків сімейного типу;

• в інших випадках, передбачених законодавством, колективним або трудовим договором.

Наказ про надання відпустки

Щорічна та інші види відпусток, що надаються працівникам відповідно до чинного законодавства, оформлюються наказом (розпорядженням) за типовою формою № П-3.

Наказ (розпорядження) видається у двох примірниках: перший – для кадрової служби, другий – для бухгалтерії. Він підписується керівником структурного підрозділу (начальником (майстром) цеху (відділу, дільниці)) та керівником підприємства. Працівник у наказі (розпорядженні) ставить свій підпис про те, що він ознайомлений з ним.

Якщо працівник бере частину щорічної відпустки за відпрацьований робочий рік, у наказі (розпорядженні) зазначається, наприклад: «Надати Петренко Івану Петровичу, бухгалтерові, частину щорічної основної відпустки тривалістю 5 к. д. з 25 по 29 травня 2015 року за робочий рік з 12 червня 2014 року по 11 червня 2015 року».

Обчислення стажу роботи, що дає право на щорічну відпустку

Ст. 82 КЗпП та ст. 9 Закону про відпустки регулюють порядок обчислення стажу роботи, який дає право на щорічну відпустку. Щорічна основна відпустка надається за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.

До стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, зараховуються:

• час фактичної роботи (у т. ч. на умовах неповного робочого часу) протягом робочого року, за який надається відпустка*;

Під фактичною роботою мається на увазі реальне виконання працівником своїх трудових обов’язків. Час, коли працівник перебував у трудових правовідносинах, але фактично не працював, не враховується.

• час, коли працівник фактично не працював, але за ним згідно із законодавством зберігалися місце роботи (посада) та заробітна плата повністю або частково (у т. ч. час оплаченого вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням або переведенням на іншу роботу)*;

Час виконання державних і громадських обов’язків (перебування військовозобов’язаних на військових зборах, виконання обов’язків депутата місцевої ради, виконання обов’язків народного засідателя тощо); період відсторонення від роботи із збереженням заробітної плати; щорічних основної та додаткових відпусток; навчальної відпустки з повною чи частковою оплатою тощо зараховуються до стажу роботи, який дає право на щорічну основну відпустку.

• час, коли працівник фактично не працював, але за ним зберігалося місце роботи (посада) і йому виплачувалася допомога по державному соціальному страхуванню, за винятком частково оплачуваної відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;

• час, коли працівник фактично не працював, але за ним зберігалося місце роботи (посада) і йому не виплачувалася заробітна плата у порядку, визначеному статтями 25 і 26 Закону про відпустки (відпустки без збереження заробітної плати), за винятком відпустки без збереження заробітної плати для догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі якщо дитина хвора на цукровий діабет І типу (інсулінозалежна) – до досягнення нею шістнадцятирічного віку;

• час навчання з відривом від виробництва тривалістю менше 10 місяців на денних відділеннях професійно-технічних навчальних закладів;

• час навчання новим професіям (спеціальностям) осіб, звільнених у зв’язку із змінами в організації виробництва та праці, у т. ч. з ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємства, скороченням чисельності або штату працівників;

• інші періоди роботи, передбачені законодавством.

До стажу роботи, який дає право на передбачені статтями 7 та 8 Закону про відпустки щорічні додаткові відпустки, зараховуються:

— час фактичної роботи із шкідливими, важкими умовами або з особливим характером праці, якщо працівник зайнятий на таких роботах не менше половини тривалості робочого дня, встановленої для працівників цього виробництва, цеху, професії або посади;

— час щорічних основної та додаткових відпусток за роботу із шкідливими, важкими умовами і за особливий характер праці;

— час роботи вагітних жінок, переведених на підставі медичного висновку на легшу роботу, на якій вони не зазнають впливу несприятливих виробничих факторів.

Інші періоди не можуть зараховуватися до стажу роботи, який дає право на щорічні додаткові відпустки.

Якщо працівник, переведений на роботу на інше підприємство, повністю або частково не використав щорічні основну та додаткові відпустки і не отримав за них грошову компенсацію, то до стажу роботи, що дає право на щорічні основну та додаткові відпустки, зараховується час, за який він не використав ці відпустки за попереднім місцем роботи.

У разі отримання працівником при переведенні на попередньому місці роботи грошової компенсації за невикористані щорічні відпустки відлік стажу роботи, що дає право на щорічну відпустку, починається з дати початку роботи на іншому підприємстві, на яке він перейшов.

Перенесення щорічної відпустки

Випадки перенесення щорічної відпустки на вимогу працівника, а також за ініціативою власника визначені ст.80 КЗпП та ст. 11 Закону про відпустки.

Щорічна відпустка на вимогу працівника має бути перенесена на інший період у разі:

• порушення власником терміну письмового повідомлення працівника про час надання відпустки*;

* Власник зобов’язаний письмово повідомити працівника про дату початку відпустки не пізніш як за два тижні до встановленого графіком терміну (ст. 10 Закону про відпустки).

• несвоєчасної виплати власником заробітної плати працівникові за час щорічної відпустки*.

Заробітна плата працівникам за час відпустки виплачується не пізніше ніж за три дні до її початку (ст. 21 Закону про відпустки).

Щорічна відпустка повинна бути перенесена на інший період або продовжена у разі:

• тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої в установленому порядку*;

Якщо працівнику видано листок непрацездатності до початку відпустки, то її початок має бути перенесено на інший строк.

Якщо непрацездатність настала у період відпустки, вона підлягає продовженню на кількість к. д., протягом яких працівник відповідно до листка непрацездатності хворів.

• виконання працівником державних або громадських обов’язків, якщо згідно із законодавством він підлягає звільненню на цей час від основної роботи із збереженням заробітної плати;

• настання строку відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами;

• збігу щорічної відпустки з відпусткою у зв’язку з навчанням.

Настання вказаних обставин не означає, що працівник може на свій розсуд вирішувати питання про перенесення відпустки на період, безпосередньо наступний за днем припинення дії цих обставин. При перенесенні щорічної відпустки новий строк її надання встановлюється за погодженням між працівником і власником.

Якщо причини, що зумовили перенесення відпустки на інший період, настали під час її використання, то невикористана частина щорічної відпустки надається після закінчення дії причин, які її перервали, або за угодою сторін переноситься на інший період з дотриманням вимог ст.12 Закону про відпустки.

Щорічна відпустка за ініціативою власника, як виняток, може бути перенесена на інший період лише за письмовою згодою працівника та за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) або іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом у разі, коли надання щорічної відпустки в раніше обумовлений період може несприятливо відбитися на нормальному ході роботи підприємства, та за умови, що частина відпустки тривалістю не менше 24 к. д. буде використана в поточному робочому році.

Забороняється ненадання щорічних відпусток повної тривалості протягом двох років підряд, а також ненадання їх протягом робочого року особам віком до 18 років та працівникам, які мають право на щорічні додаткові відпустки за роботу із шкідливими та важкими умовами чи з особливим характером праці.

Поділ щорічної відпустки на частини

Щорічна відпустка на прохання працівника може бути поділена на частини будь-якої тривалості за умови, що основна безперервна її частина становитиме не менше 14 к. д. (ст. 12 Закону про відпустки).

Основна безперервна частина відпустки тривалістю не менше 14 к. д. є однією з частин щорічної відпустки, яку може бути надано працівникові на його прохання. При цьому така частина відпустки не обов’язково повинна бути першою її частиною.

Зазначеною нормою передбачено можливість поділу щорічної відпустки на частини, а не обов’язок роботодавця поділити її на частини на бажання працівника.

Оскільки остаточне рішення про надання працівникові відпустки приймає роботодавець, з метою недопущення втрат робочого часу, беручи до уваги виробничі обставини, він може й не погодитися поділити відпустку так, як того бажає працівник, а також може запропонувати свої умови поділу щорічної відпустки або не поділити її взагалі.

При поділі відпустки на частини невикористану частину щорічної відпустки має бути надано працівникові, як правило, до кінця робочого року, але не пізніше 12 місяців після закінчення робочого року, за який надається відпустка. Не буде порушенням, якщо працівник використає частину щорічної відпустки в наступному робочому році.

Відкликання з відпустки

Статтею 79 КЗпП та ст. 12 Закону про відпустки передбачено, що відкликання з щорічної відпустки допускається за згодою працівника лише у випадках, передбачених законодавством, зокрема:

• для відвернення стихійного лиха, виробничої аварії або негайного усунення їх наслідків;

• для відвернення нещасних випадків, простою, загибелі або псування майна підприємства.

Відкликання із щорічної відпустки допускається лише за таких умов:

• основна безперервна частина відпустки (до відкликання чи після нього) має становити не менше 14 к. д.;

• невикористана частина щорічної відпустки має бути надана працівникові після закінчення дії причин, за якими працівник був відкликаний з відпустки, або за угодою сторін переноситься на інший період з дотриманням вимог ст. 12 Закону про відпустки.

У разі відкликання працівника з відпустки його працю оплачують з урахуванням тієї суми, що була нарахована на оплату невикористаної частини відпустки.

Про розрахунок відпускних і компенсації за невикористану відпустку, а також про резерв відпусток дізнавайтесь із матеріалів видання «БУХГАЛТЕР&ЗАКОН»:

Смотрите так же:

  • Как получить бесплатно земельный участок в иркутске Как получить бесплатно земельный участок в иркутске Сегодня 02 ноября 2018 года Новости Право и закон Бесплатное предоставление гражданам земельных участков в […]
  • Статистика дтп с детьми за 2018 год в россии Статистика ДТП в России и мире. Досье Статистика по РФ В России с 2007 г. наблюдается устойчивая тенденция к сокращению числа аварий с пострадавшими. В 2000 г. таких ДТП было 157,6 тыс., […]
  • Гражданский кодекс рф часть вторая 2018 Федеральный закон от 23 мая 2018 г. N 116-ФЗ "О внесении изменений в части первую, вторую и четвертую Гражданского кодекса Российской Федерации" Документ является поправкой к Принят […]
  • 2332 коап 28 января 2015 года г. Рязань Исполняющий обязанности мирового судьи судебного участка № 11, мировой судья судебного участка № 9 судебного района Московского районного суда г. Рязани […]
  • Контрольная работа понятие и содержание права собственности Понятие и содержание права собственности Курсовая работа по гражданскому праву Выполнена в 2016 году, 35 страниц, 28 сносок по тексту СОДЕРЖАНИЕ ГЛАВА 1. ПОНЯТИЕ, СУБЪЕКТЫ И ОБЪЕКТЫ ПРАВА […]
  • Исполнительные органы липецкой области Исполнительные органы липецкой области ГЛАВА АДМИНИСТРАЦИИ ЛИПЕЦКОЙ ОБЛАСТИ от 28 июня 2010 года N 198 О структуре исполнительных органов государственной власти Липецкой области (с […]
  • Договор банковского счета статья гк рф Ст. 845 ГК РФ — Гражданский кодекс Статья 845. Договор банковского счета. 7 декабря 2017 17 марта 2015 28 января 2014 9 сентября 2013 Обсуждение статьи Вопросы по статье В налоговой […]
  • Ст 23 закона 129-фз Статья 23. Отказ в государственной регистрации Статья 23. Отказ в государственной регистрации См. Энциклопедии и другие комментарии к статье 23 настоящего Федерального закона 1. Отказ в […]